slider-1 slider-4

Розпочався тиждень молитов про єдність християн. Католицька Церква щороку від 19 до 25 січня особливо заохочує християн різних конфесій до молитви про єдність усіх послідовників Ісуса Христа. Про те чим є Церква і чому так важлива єдність пояснює нам Катехизм Католицької Церкви (ККЦ).

У пункті 811 Катехизму читаємо таке: „Є одна Церква Христова, яку ми сповідаємо в Символі віри єдиною, святою, вселенською й апостольською. Ці чотири прикмети, нероздільно пов'язані між собою, визначають головні риси Церкви та її місії. Вона їх не має сама від себе; це Христос через Святого Духа робить свою Церкву єдиною, Святою, Католицькою та Апостольською і кличе її до здійснення кожної з цих прикмет”.

Святе таїнство єдності Церкви

Церква є одна з огляду на своє джерело: Найвищим взірцем і головною причиною цього таїнства є єдність одного Бога Отця і Сина у Святім Дусі в Особах Трійці. Церква є одна з огляду на свого Засновника: Бо втілений Син примирив усіх людей з Богом своїм Хрестом, відновивши єдність усіх в одному народі й одному Тілі /ККЦ, 813/ Від початку ця одна Церква постає, однак, у великій різноманітності, яка походить водночас із різноманітності Божих дарів і численності тих, що їх приймають. У єдності Божого Народу зібрані різні народи і культури. Між членами Церкви існує різноманітність дарів, завдань, умов і способів життя; у церковній спільноті законно існують окремі (помісні) Церкви, що мають свої власні традиції. Велике багатство цих різноманітностей не суперечить єдності Церкви. Однак гріх і тягар його наслідків безперервно загрожують цьому дарові єдності. Тому апостол закликає „зберігати єдність Духа зв'язком миру” (Еф 4,3) /ККЦ, 814/. Єдність Церкви-прочанки запевнена також видимими зв'язками співпричастя: визнанням єдиної віри, отриманої від апостолів; спільною відправою богослужінь, передусім святих таїнств; апостольською спадкоємністю через святе таїнство Рукоположення, яка підтримує братерську згоду в Божій родині /ККЦ, 815/.

Рани єдності

Насправді, „у цій одній і єдиній Божій Церкві від початку виникали певні поділи, що їх Апостол всіляко відкидав як гідні осуду; упродовж наступних століть виникають більші розколи, внаслідок чого значні громади відділилися від повного спілкування з католицькою Церквою, іноді не без вини людей з одного і з іншого боку” (II Ватиканський Собор, Декр. Unitatis redintegratio, 3). Поділи, які ранять єдність Тіла Христового (треба розрізняти єресь, відступництво, і схизму; Пор. Кодекс канонічного права, кан. 751), не виникають без гріхів людей /ККЦ, 817/.

Від самого початку Христос дав єдність своїй Церкві. Ми віримо, що вона невід’ємно триває в католицькій Церкві, і сподіваємося, що вона зростатиме день у день аж до кінця віків. Христос завжди дає своїй Церкві дар єдності, але Церква повинна завжди молитися і трудитись, щоб підтримати, зміцнити і вдосконалити ту єдність, якої Христос для неї бажає. Саме тому Ісус Сам молився в час Своїх страстей і не перестає молитися Отцеві за єдність Своїх учнів: ... щоб усі були одно, як Ти, Отче, в Мені, а Я в Тобі, щоб і вони були в нас об'єднані; щоб світ увірував, що Ти Мене послав (Йн 17,21). Прагнення знову віднайти єдність усіх християн є даром Христовим і закликом Святого Духа /ККЦ, 820/.

Отож, як ми можемо відповісти на поклик Святого Духа?

Потрібні:

1. Постійне оновлення Церкви у щораз більшій вірності її покликанню. Таке оновлення стає рушійною силою руху до єдності;

2. Навернення серця щоб кожний намагався жити згідно з Євангелієм, позаяк невірність членів дарові Христовому є причиною поділів;

3. Спільна молитва, бо навернення серця і святість життя, разом з публічними і приватними молитвами за єдність християн, повинні вважатися душею всього екуменічного руху і можуть бути справедливо названі духовним екуменізмом;

4. Взаємне братерське пізнання;

5. Екуменічне виховання вірних, а насамперед священиків;

6. Діалог між богословами та зустрічі між християнами різних Церков і спільнот;

7. Співпраця між християнами в різних ділянках служіння людям. /ККЦ, 821/.

Турбота про здійснення єдності стосується як цілої Церкви, так і вірних і пастирів. Але треба також усвідомити собі, що цей святий намір примирення усіх християн в єдності одної і єдиної Христової Церкви виходить за межі людських сил і здібностей. Тому-то ми покладаємо всю нашу надію на молитву Христа за Церкву, на любов Отця до нас і на силу Святого Духа /ККЦ, 822/

.

Опрацювала Ірина Рудь